Проблема виховання дітей завжди хвилювала батьків та вчителів. Сьогодні часто можна почути, як батьки скаржаться, стверджуючи, що школи перестали виховувати їхніх дітей. Тут природно постає питання: хто виховує сім’я чи школа?
Сім’я найважливіший інститут у вихованні молодого покоління. Зрештою від того, яке виховання дитина отримує вдома, залежить все її життя. Сім’я головний чинник розвитку дитини. Тип сім’ї, в якій виховується дитина, формує її фізичний та емоційний розвиток і безпосередньо впливає на її розумові здібності. Сім’я формує базову основу для соціальних та міжособистісних відносин та цінностей. Недарма німецький сатирик Бранд казав, що «дитина вчиться тому, що бачить у себе вдома». Виховання не повинно закінчуватися вдома, а має продовжуватись у школі. Діти проводять у ній багато часу, і навчальні заклади мають на них значний вплив.
Незважаючи на те, що виховання завжди було невід’ємною частиною освітнього процесу, школи все ж таки виконують дещо інші функції. Школа повинна навчати дітей, розширювати їхній кругозір, прищеплювати певні знання та допомагати учням розкривати свої здібності, щоб вони могли реалізувати себе в майбутньому. У цьому полягає освітня функція школи. Контакт та співробітництво між школою та батьками мають вирішальне значення для справжнього освітнього процесу. Тільки сім’я несе відповідальність за виховання дитини, а школа повинна допомагати, підтримувати та спрямовувати у потрібне русло. Участь сім’ї та школи у житті дитини має бути спільною. Діти повинні знати, що їх люблять у сім’ї, і навколо них має бути створена сприятлива атмосфера для їхнього розвитку. Школи повинні допомагати батькам удосконалювати свої психологічні знання та забезпечувати їхню постійну участь в освітньому процесі.
Батьки та вчителі повинні працювати разом, щоб створити умови для розвитку якостей, які допоможуть дитині у подальшому розвитку. Успішна співпраця можлива лише в тому випадку, якщо сім’ї та вчителі готові співпрацювати та розуміють необхідність цього. Щоб партнерство було успішним, батьки та вчителі повинні висунути спільні вимоги до дитини. Сучасні освітні установи можуть використовувати різноманітні методи співробітництва із сім’ями.
Батьківські збори один із таких прикладів, але й вони вже застаріли. Нині школи організовують різні семінари та конференції, а за потреби й індивідуальні зустрічі з батьками, щоб підтримати їх. Неправильно, коли батьки перекладають відповідальність за виховання дітей на вчителів. Батьки та вчителі повинні розуміти, що виховання це складна взаємна праця, заснована на принципі рівності.
